Шевченкіана

опубліковано 30 серп. 2015 р., 11:35 Діана Іванівна Щур   [ оновлено 6 вер. 2015 р., 11:09 користувачем Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород ]
1. Екскурсія у бібліотеку ім.Вакарова, де відбулись Шевченківські читання "Послухайте голос безсмертний Тараса" 
2. Покладання квітів до пам'ятника Т.Г.Шевченка.
3. Літературна композиція "Сторінки поета Шевченка" (учні 5-А, 6-А, 7-А класів).

СЦЕНАРІЙ

«СТОРІНКИ ПОЕТА ШЕВЧЕНКА»

Літературно-музична композиція

Мета: доповнити, розширити знання учнів про Шевченка – поета,  Шевченка – художника. Виховувати в учнів любов і повагу до Великого Кобзаря, до історичного минулого України, до сторінок історії народу, який боровся за свою свободу, шанобливе ставлення до надбань української культури.

Обладнання: портрет Тараса Шевченка, твори поета, картини; грамзапис вірша – пісні “Реве та стогне Дніпр широкий”, схематична  карта України, мікрофон, скрипка, фарби,  свічка, папір.

ХІД ЗАХОДУ

 

Звучить запис пісні на слова Т.Шевченка "Думи мої". Відкривається сцена.

ПРОЛОГ

Козак:  


Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше — спати, спати

І спати на волі —

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково,

Чи жив, чи загинув!

Доле, де ти? Доле, де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої! Злої!


 

      ВЕДУЧИЙ 1. В історії залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує все людство. До них належить й ім’я великого українського поета Т.Г.Шевченка. Весь свій могутній талант він присвятив служінню народові.

 

ВЕДУЧИЙ 2. Великі поети – вічні супутники свого народу і цілого людства. Таким вірним, благородним супутником на дорогах століть став для україн­ців, для всіх братніх народів Тарас Шевченко – гордість і слава української нації.

 

Учень 1.

Чий портрет у кожній хаті –

І у бідній, і в багатій –

Прикрашений рушниками,

Вишитими руками мами?    

 (Портрет Шевченка)

 

Учень 2.


До мене сьогодні всміхнувся Шевченко 
З картини, що там на стіні. 
Читає пісні його залюбки ненька, 
Розказував батько мені:

Як вівці він пас – ще малий був хлопчина, 
А виріс – великий дав дар: 
Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни, 
Цю книгу, що зветься "Кобзар".

Як книгу святу берегли ми завзято, 
З собою забрали у світ, 
Як слово Тараса завжди зберігати, 
Великий усім заповіт.

Буду й я любити Вкраїну рідненьку,
То може й мені ще не раз
З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,
Наш Батько, великий Тарас.


 

Учень3.

Навесні, коли тануть сніги

І на рясті заграє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуємо пам'ять Шевченка.

 

ВЕДУЧА 2. Минуло вже багато з дня народження славного сина України, але в багатьох  українських родинах ви бачите прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Він  -  як   член сім’ї, як найдорожча людина. Народ таких письменників не забуває.

 

ВЕДУЧИЙ 1.: Року 1814 з 26 на 27 лютого (старого стилю) темної ночі, перед світом у селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті кріпака Григорія  Шевченка блиснув єдиний на все село вогник, народилася панові нова кріпацька душа, а Україні – її великий поет і художник Тарас Шевченко.

 

ВЕДУЧА 2. Шевченко прожив коротке і вкрай важке життя. Із своїх 47-и років він 24 роки був кріпаком, 17 років – невольником у засланнях, під наглядом жандармів і тільки 10 років – вільною людиною.

 

ВЕДУЧИЙ 1.  І в цих несприятливих умовах Тарас створив свій безсмертний «Кобзар», написав декілька томів прозових і драматичних творів, став Академіком Академії мистецтв.

 

ВЕДУЧА 2.  Колись кобзарями називали мудрих дідусів, що ходили від села до села і, граючи на кобзі, розповідали людям про долю України. «Кобзар» — так Шевченко назвав свою першу книжечку віршів. Писав Тарас Григорович про бідних людей, над якими були владні жорстокі пани. Люди, хоч і знедолені, були працьовиті, хоробрі, справедливі і могли б жити щасливо, в достатку. Тож поет і закликав їх на боротьбу за волю.

Великим Кобзарем прозвали Тараса Григоровича в народі.

 

Ведучий  1. Хлопчик ріс мовчазний, замислений. Не тримався хати, а все блукав десь за вигоном.

(Тихо лине пісня «Садок вишневий коло хати»)


 

ВЕДУЧИЙ 1.  Тарас – Тарактикос (з грецьк.) – “здатний на непокору”, “безстрашний”,“бунтар”

 

ВЕДУЧА 2.         Нас просто не існує без Шевченка. У ньому - уся історія наша, усе буття, усі мрії. Відомо: Україна - це Шевченко, Шевченко - це Україна.

       Уявити себе без Шевченка українцеві - все одно, що без неба над головою. Він - вершина нашого родового дерева.

 

Ведучий 1: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в «науку». За найменшу провину карав він своїх учнів різками.

 

Учень:

Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

«Учися, серденько, колись

З нас будуть люде», — ти сказала.

 

Ведучий: Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика.

 

Учень:

Там матір добрую мою

Ще молодую — у могилу

Нужда та праця положила.

_______________________________________________________

 

ВЕДУЧИЙ 1.

 


Залишився Тарас рано сиротою.

 Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду:

Нема куди прихилитись, -

Хоч з гори та в воду!

 Утопився б молоденький,

Щоб не нудить світом;

Утопився б, тяжко жити

І нема, де дітись.


 

Звучить мелодія пісні "По діброві вітер віє".

На сцені, під тополею, сидять два хлопчики-пастушки.

 

Хлопчик: Тарасе, сонце заходить! Женімо отару в село!

 

Тарас: Я заночую тут. Мене й так ніхто не чекає. Мачуха ненавидить, щовечора битий...

 

Хлопчик: А вівці?

 

Тарас: Жени й моїх овець, а у селі вони й самі дорогу до двору знайдуть.

 

Хлопчик: А вечеряти? Ти ж голодний...

 

Тарас: Вечеря! Була вечеря, коли мати жила. Тепер мене годують штовханцями... А тоді, тоді кожен вечір був святом! А ще як навесні вишні зацвітуть, як сядемо вечеряти надворі, як соловейко защебече-защебече! Катерина вечерю подає, а мама на нас дивиться і посміхається...

 

Звучить пісня «Садок вишневий коло хати»

 

Хлопчик: Не плач, Тарасе. Послухай, я тобі велику таємницю відкрию, тільки нікому не розказуй, бо біда тобі ж самому буде!

 

Тарас: Ну, яка в тебе може бути таємниця?

 

Хлопчик: У мене сестричка народилася, то я вночі підслухав, як баба-повитуха пророчила матері про долю малої. Вона, знаєш, перш, ніж увійти до хати, де має дитина народитися, у вікно дивиться і в ньому бачить тієї дитини долю.

 

Тарас: Нема в мене долі. А про твою сестричку мені й не цікаво слухати. Яка тут може бути таємниця?

 

Хлопчик: Є, є таємниця! Баба й про твою долю матері розповіла. Каже, що як глянула колись у ваше вікно, мало не зомліла. Сидить, каже, кругом стола повно панів, а між панством - мужик стоїть, вичитує щось із паперів. А вони на нього кулаками махають, а підійти бояться. Коли це, де не візьмись, щось таке, як цар у короні, та як не схопляться з тим мужиком за барки: той за груди, а той за шию.

 

Тарас: А далі що?

 

Хлопчик: А далі баба розповідати побоялася. Казала, що ти неабияка дитина. Казала, що уже народився такий, що волю в панів одніме... Казала, що. може, це якраз ти...

 

Тарас: Волю? В царя відібрати, а людям дати?! Ех, якби я мав таку силу! Моя мама від тяжкої панщини померла, батька по місяцеві дома нема, бо все його кудись пан посилає, все кудись відправляє... А в хаті злидні несказанні...

 

Хлопчик: Женімо, Тарасе, отару! Поночіє...

 

Тарас: Не пожену. Заночую отут під зорями в полі. Може, хоч мама присниться або козаки. Козаки мені часто сняться, особливо один, старезний і сивоусий.

 

Хлопчик: Тоді добраніч, Тарасику! Я тобі вранці хліба принесу!

 

(Тарас вкладається під тополею, вкривається свиткою, засинає)

 

ВЕДУЧА 2.  Важке дитинство провів малий Шевченко у наймах, то пас чужу худобу, то прцював у дяка.

 

 

 

Учень 1.                                Був це хлопець кмітливий,

Чесний і справедливий,

Любив дуже читати,

А ще більше – малювати.

А ще любив малий Тарас

Вечірні зорі рахувати.

 

ВЕДУЧА 2.  Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в "науку". Дивна це була наука. П'яниця-дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками. Будучи уже відомим поетом, Т. Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля. Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду.

 

“Мені тринадцятий минало” Сценка (початок)

 

Оксанка. Чом же плачеш ти? Ох дурний Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй ти читаєш, найкраще за всіх Тарасику, адже кажуть найкраще від усіх співаєш, ще й кажуть малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

 

Тарас. Еге, малярем.

 

Оксана. І ти розмалюєш нашу хату?

 

Тарас. Еге... А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні я не ледащо. Я буду таки малярем.

 

Оксанка. Авжеж будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж питоньки хочуть!

 

ВЕДУЧИЙ 1.  Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші "Мені тринадцятий минало".

 

Учень 3.

Йому тринадцятий минав.

Він пас ягнята за селом

І серцем чистим зло пізнав

Народу біль, що був рабом.

 

Учень 4.


Мені тринадцятий минало. 
Я пас ягнята за селом. 
Чи то так сонечко сіяло, 
Чи так мені чого було? 
Мені так любо, любо стало, 
Неначе в бога …… 
Уже прокликали до паю, 
А я собі у бур'яні 
Молюся богу… І не знаю, 
Чого маленькому мені 
Тойді так приязно молилось, 
Чого так весело було? 
Господнє небо, і село, 
Ягня, здається, веселилось! 
І сонце гріло, не пекло! 
Та недовго сонце гріло, 
Недовго молилось… 
Запекло, почервоніло 
І рай запалило. 
Мов прокинувся, дивлюся: 
Село почорніло, 
Боже небо голубеє 
І те помарніло. 
Поглянув я на ягнята! 
Не мої ягнята! 
Обернувся я на хати — 
Нема в мене хати! 
Не дав мені бог нічого!. 
І хлинули сльози, 
Тяжкі сльози!. А дівчина 
При самій дорозі 
Недалеко коло мене 
Плоскінь вибирала, 
Та й почула, що я плачу. 
Прийшла, привітала, 
Утирала мої сльози 
І поцілувала ….

Неначе сонце засіяло, 
Неначе все на світі стало 
Моє… лани, гаї, сади!. 
І ми, жартуючи, погнали 
Чужі ягнята до води.

Бридня!. а й досі, як згадаю, 
То серце плаче та болить, 
Чому господь не дав дожить 
Малого віку у тім раю. 
Умер би, орючи на ниві, 
Нічого б на світі не знав. 
Не був би в світі юродивим, 
Людей і бога не прокляв!


 

ВЕДУЧА 2.  У вірші «Мені тринадцятий минало» змальований образ Оксани Коваленко - подруги дитинства Тараса. До тринадцятого року свого життя відніс Шевченко зворушливий епізод: він пас ягнята за селом, і його душу раптом огорнуло почуття невимовного щастя. Та раптом прийшло розуміння свого сирітства, самотності, бездомності, «і хлинули сльози, тяжкі сльози». Цей плач почула дівчинка, що недалеко «плоскінь вибирала», і поцілунком стерла гіркі сльози.

 

“Мені тринадцятий минало” Сценка (продовження)

Оксана. Тарасику! А у тебе малюнки є? То покажи.

 

Тарас. Добре, тільки тобі, сестричко (показує дощечку з малюком). Ось наша хата.

 

Оксана. Дуже схожа.. Невже це ти сам намалював? А чому на дощечці?

 

Тарас. Паперу не було. Дяк не дав… Ось розживусь, може на свитку, і на фарби, і на папір.

 

Оксана. Коли ж це буде?

 

Тарас. Колись буде. Ось чекаю, коли дяк повернеться. Обіцяв вчити малювати. Бачиш, і біля хати прибрав, і води приніс, і почистив пензлі. Якби мені… малярем… я б нічого не хотів більше.

 

Учень 1:

Хоче малювати,

Прагне він до знань,

Та за це багато

Зазнає знущань.

 

Учень 3:

Нишком він малює

Статуї в саду,

Вночі пише вірші

Про людську біду...

_______________________________________________________________-

 

Тарас. Добре, що в мене залишилась вільна хвилина, помалювати можна, поки дяка немає вдома.

 

(Ставить свічку, дістє книжечку і змальовує ікону. Зненацька заходить дяк).

 

Дяк. А що це ти, хлопче, робиш? Свічки він спалює. До малювання, бач, його тягне! Я тебе ось помалюю! (Вириває олівець, ламає його, рве аркуш паперу, б′є Тараса нагайкою).

Я тебе помалюю! Ти в мене потанцюєш!

(Тарас втікає, дяк женеться за ним).

 

 ВЕДУЧА 2.

 Багато знущань довелось зазнати хлопцеві у поміщика Енгельгардта. Але ні погрози поміщика, ні різки конюхів, що шмагали його за наказом Енгельгардта, - ніщо не могло зломити непокірну вдачу молодого Тараса.

 

(по сцені проходить пан і веде Тараса за вухо)

 

Пан: я тебя научу работать, шельма. Я такие картиньї на тебе вьпишу.

 

Тарас: Ай! Ай! Ай! пустіть, пане. Боляче! Ай! Ай! Ай! (п'яний пан виходить на сцену з розгою та сідає на кушетку)

 

Пан: научу его как вести себя. Три шкури сдеру, а укрощу непокорного волчонка (засипає п'яним сном)

 

На сцену виходить Тарас

(Бере розгу й спочатку несміливо, а потім зі злістю починає бити пана зі словами)

 

Тарас: Я научу его как вести себя... Я научу его как вести себя. (Пан підхоплюється, намагається спіймати Тараса)

 

ВЕДУЧИЙ 1.

Служив він козачком у пана,

Панам палати малював,

Але прийшла година світла,

Тарас нарешті вільним став!

 

ВЕДУЧА 2. Тарас Григорович Шевченко, як художник займає одне із найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві.

 

ВЕДУЧИЙ 1. А ще Шевченка називають Кобзарем. Кого раніше називали кобзарями?

 

Учень 2. Колись у сиву давнину, ходили по Україні старі люди (часто вони були сліпі), співали про тяжке життя, про героїчні подвиги козаків. Співаючи, вони грали на старовинному інструменті – кобзі. Назва інструменту і дала назву – кобзарі.

 

ВЕДУЧА 2.  Шевченко не грав на кобзі, не співав пісень по дорогах України, але коли читаєш його твори, то ніби чуєш ніжну, сумну пісню про тяжке життя народу. Чому ж  Шевченка називають Кобзарем?

 

ВЕДУЧИЙ 1. Шевченка називали Кобзарем, бо він правдиво і мудро розповідав про ті страждання,  яких сам зазнав, та люди, які тоді жили. Але він з великою любов’ю оспівував природу  рідного  краю, її  чарівність,  неповторність. 

 

 

ВЕДУЧИЙ 1.  Не один вірш Шевченка знайшов дорогу до вашого серця. Його поетичне слово любить і ненавидить, плаче і сміється, радіє і сумує, співає і надихає.

ВЕДУЧИЙ 1.

      Дванадцять років минуло після арешту Шевченка, він повертався на Україну хворим , знесиленим і постарілим у 45 літ. Тяжкою була його зустріч з рідними – Сестрою Яриною та братами Йосипом і Микитою – кріпаками поміщика Фліорковського.

 

 

ВЕДУЧА 2.                                Гордий, величний, палкий і нескорений

Наш незабутній славетний Кобзар,

Лине в безсмертя над нивами й горами

Помислів, дум і сердець володар.

 

 

 

ВЕДУЧИЙ 1. Поета не стало. Згасла свічка його життя. Але залишилось слово, яке не мас обмежень у просторі, бо воно злітає все вище і вище, до верховин духу генія, де немає розбитих мрій, надій, розчарувань.

 

  ВЕДУЧА 2.  Шевченко – це українець, рівних якому наша земля немала, і не відомо, чи матиме в майбутньому. Доля Тараса і доля України - невіддільні.

 

ВЕДУЧИЙ 1. Шевченко жив Україною, за неї страждав, для неї гартував свою волю, для її пробудження і визволення писав своє неопалиме безсмертне пророче слово, утверджуючи віковічне прагнення до волі.

 

ВЕДУЧА 2. Шануючи Кобзаря, вклоняємося до землі за його безсмертне слово, за леліяння рідної мови, за віру, за надію, що над Україною ще зійде світанкова щаслива зоря волі й добробуту, зоря свободи і розквіту.
         

Звучить декламація «Заповіту» на українській, російській, німецькій та англійській мовах.

 

 

ВЕДУЧИЙ 1. Пошли нам, Боже, Шевченкового полум’яного духу, мудрості, віри у щасливе майбуття рідної України.

 

Учень 2:                      Свічку поставлю, свічку поставлю,

                                               Мов перед образом, перед тобою.

                                     І хоч у мріях народ свій заставлю

                                     Стати навколішки поряд зі мною.

                                              

Учень 1.                              Благословенна хай буде година

І тая хата, село і родина,

Що принесла моїй милій Вкраїні

Вічної правди великого сина.

 

Учень 3.Хай свічка палає, горить, не вгасає.

Ти дав заповіт, вивів нас у світи.

І кращого краю у світі немає,

Ніж наша Вкраїна, поля і степи.

Запалюються свічки

Всі актори виходять на сцену

ФІНАЛ

ВЕДУЧИЙ 1.  З минулого віку і до нашого часу, і далі - в майбутнє, у нові віки, ми будемо святкувати  день, який явив світові Шевченка – великого сина великого народу.

 

ВЕДУЧА 2. Ми будемо пам’ятати свого пророка, який залишив у спадок прекрасні твори. А що ж залишимо своїм нащадкам ми?

 

Учень 1:  

Залишимо у спадок новим поколінням

Свої ідеали і свої устремління,

Могутню Вкраїну, в якій наша сила,

І геній Шевченка як нації крила.

 

Учень 2: 

Залишимо те, що душею народу

Зовуть недаремно від роду до роду,

Як вищу красу і життєву основу,

Залишимо Слово, Ім’я своє, Мову.

 

Звучить пісня «Заповіт», слухаємо стоячи

ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
30 серп. 2015 р., 11:35
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
30 серп. 2015 р., 11:35
č
SAM_3529.AVI
(15211k)
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
30 серп. 2015 р., 11:35
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
30 серп. 2015 р., 11:35
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
30 серп. 2015 р., 11:35
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
30 серп. 2015 р., 11:35
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
30 серп. 2015 р., 11:35
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
30 серп. 2015 р., 11:35
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
30 серп. 2015 р., 11:35
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
30 серп. 2015 р., 11:35
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
30 серп. 2015 р., 11:35
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 10:58
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 10:58
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 10:58
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 10:58
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 10:59
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 10:59
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 10:59
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
30 серп. 2015 р., 11:38
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 10:59
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 10:59
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 11:07
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 11:07
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 11:07
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 11:07
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 11:07
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 11:07
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 11:08
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 11:08
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 11:08
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 11:08
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 11:08
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 11:08
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 11:08
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 11:08
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 11:08
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 11:08
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 11:08
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 11:08
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 11:08
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 11:09
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 11:09
ą
Адмін СЗОШ №2 м.Ужгород,
6 вер. 2015 р., 11:09
Comments